Семінар №8

Аудіо-сюжет про бідність в Україні

Автор: Ірина Примачик

Прослуханий та обговорений на парі 09.04.2009

Семінар №7

Презентація аналізу публікацій у щоденній газеті "День" на тему протидії туберкульозу за 2008-2009 роки

Семінар №6

Тематичний план документального фільму про ВІЛ/СНІД

(Відеоряд та план зйомок надіслані викладачам та обговорені безпосередньо під час семінару)

· Назва проекту: ПІД ЗНАКОМ +
Документальний фільм за напрямком „Співпраця з Глобальним фондом по
боротьбі зі СНІДом, туберкульозом та малярією”

Автор: Ірина Примачик, студентка МП журналістика, НаУКМА

· Суть проекту: Емоційна та соціальна підтримка, очікування людей, що живуть з ВІЛ, руйнування існуючих у сучасному українському суспільстві стереотипів та стигм щодо них та їхніх родин

· Актуальність проекту:
„В Україні найбільше розповсюджена дискримінація за віком і за станом здоров’я.”
Таку заяву зробив у грудні минулого року голова Української Гельсінської Спілки з прав людини Євген Захаров.

1. Тематика:

Дуже часто ми стереотипно ставимося до цілих груп людей, забуваючи, що всі ми – члени одного суспільства. І маємо як спільні радості, так і спільні проблеми. Одна з них –самотність, яка часто руйнує життя багатьох. Особливо це актуально щодо людей, що живуть з ВІЛ, адже щодо них існує занадто багато упереджень, які, проте, мають одне джерело – це страх і незнання. Про СНІД зазвичай забагато говорять, замало розуміють і – через це – засильно бояться. Через небажання знати, це захворювання стало одним з найбільш стигматизованих у нашому часі. Ось деякі з найбільш поширених міфів, які побутують у суспільстві та щодня завдають болю людям, що живуть з ВІЛ:
1. ВІЛ/СНІД – це вирок. Але, у нашому фільмі ви переконаєтеся, що це невиліковна хвороба, але з нею можна гідно, довго і щасливо жити. Головне – щоб суспільство не відверталося від таких людей.
2. ВІЛ-позитивні – „приречені”. Але ми покажемо вам, що люди з ВІЛ живуть енергійним, щасливим життям, яке з розвитком сучасних методів лікування можна успішно продовжувати якнайдовше. Вони працюють, створюють родини і стають гарними батьками у тому числі здоровим дітям.
3. Люди, що живуть з ВІЛ – це „жертви СНІДу”. Але жертвою називають того, хто невладний над ситуацією і не може вже нічого зробити. У нашому фільмі ви побачите, що за наявності і доступності АРВ-терапії люди з ВІЛ можуть активно і впевнено крокувати життям і створювати щасливі родини.
4. Життя з ВІЛ-позитивною людиною – це небезпечно. У нашому фільмі ви побачите дискордантні пари, які поділяться досвідом, як безпечно жити з коханою людиною, не втрачаючи її через свій власний страх перед хворобою і невміння захиститися. Вони розкажуть про те, наскільки складно/легко у сучасному суспільстві знайти кохану людину, особливо якщо щодо тебе чи твого партнера побутує забагато забобонів. Ви також довідаєтеся про те, що ВІЛ-позитивній людині через слабку імунну систему так само варто бути обережним поруч із здоровою людиною, яка всього-на-всього хвора на грип чи легку застуду.

Що і яким чином передбачається здійснити: протягом шести місяців через інтерв’ю з людьми, що живуть з ВІЛ, їхніми родинами, психологами, соціальними працівниками, науковцями тощо, пошук та збирання відео-інформації ми прагнемо відтворити емоційний стан, соціальні упередження та переживання людей, що живуть з ВІЛ; передати, які цінності і коли відіграють ключову роль у їхньому житті, наскільки безпечним і щасливим є їхнє життя „під знаком плюс”.

Результати від реалізації проекту: крок до подолання дискримінації за станом здоров’я, що є однією з найбільш розповсюджених в Україні проблем. Потенційний конфлікт фільму закладений у ламанні звичних стереотипів про „приречене” і „короткоплинне” життя людей, що живуть з ВІЛ. Соціальне значення стрічки полягає у розумінні аудиторією того, що попри різноманітні чутки щодо ВІЛ/СНІДу потрібно бути всього-на-всього обережними, але аж ніяк не заляканими.

2. Опис проекту
а) проблема, на вирішення якої спрямовано проект:
Порушення прав людей, що живуть з ВІЛ – одна з головних проблем у сфері захисту прав людини в Україні. Спеціаліст благодійної організації "Всеукраїнська мережа ЛЖВ” Зорян Кісь переконаний, що вирішувати цю проблему потрібно „з кореня” – тобто: подолання упереджень, стереотипів та відсутність елементарних знань про ВІЛ/СНІД в українському суспільстві.
Реалізація цього фільму сприятиме розв`язанню зазначеної проблеми, адже цією стрічкою ми зробимо ще один крок до подолання дискримінації за станом здоров’я, що є однією з найбільш розповсюджених в Україні проблем, про яку наголосив у грудні минулого року голова Української Гельсінської Спілки з прав людини Євген Захаров. Більшість людей, що живуть з ВІЛ – це молодь, яка, як ніхто інший, прагне розуміння і кохання. Через соціальну незахищеність та нерозуміння з боку близьких у багатьох із них виникає страх, що вони не зможуть знайти собі партнера і створити сім’ю, особливо якщо цей партнер – не зі „свого” середовища.
Наш фільм про те, наскільки важко/легко знайти „другу половинку” людям, що живуть з ВІЛ в Україні. Наскільки відкритою/закритою є ця спільнота і які причини цього явища. Про те, чому в Інтернеті існують спеціальні сайти знайомств для ВІЛ-позитивних людей. Про те, що для багатьох „позитивний” діагноз став сходинкою на шляху до кращого способу життя, переосмислення минулого, віднайдення нових пріоритетів, розуміння справжніх нетлінних цінностей і вміння бути собою, а не тим, ким тебе хочуть бачити інші. Цей фільм – про те, що саме за різного ставлення оточення та сама хвороба може стати як каменем, що тягне донизу, так і крилами, заради яких варто жити.

В Україні діють:

- всеукраїнська мережа людей, що живуть з ВІЛ (network.org.ua/joomla/index.php?lang=uk), яка організовує заходи з подолання епідемії в Україні,

- Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні (http://www.aidsalliance.org.ua/),

- Всеукраїнський благодійний фонд «Коаліція ВІЛ-сервісних організацій» (www.ngo.aids.ua/about/protocols/1.html),

- регіональні ресурсні центри з питань ВІЛ/СНІДу тощо.

Прийнята загальнодержавна програма на 2009-20013 роки, хоча, за словами спеціаілстів, фінансування Центрів профілактики та боротьби зі СНІДом зменшується, персонал скорочується, вартість АРВ-препаратів збільшується внаслідок девальвації національної валюти, бар'єрні засоби профілактики ВІЛ/СНІДу (презервативи, лубриканти) подорожчали мінімум в два рази тощо. Усі ці фактори зводять нанівець зусилля та донорську допомогу громадських міжнародних та національних організацій у боротьбі з ВІЛ/СНІДом.” (http://network.org.ua/joomla/index.php?option=com_content&task=view&id=729&Itemid=431)

б) мета проекту: подолання існуючих в українському суспільстві стереотипів щодо людей, що живуть з ВІЛ; поширення знань про ВІЛ/СНІД через інтерв’ю з людьми, що живуть з ВІЛ, їхніми родинами, психологами, науковцями; популяризація безпечного життя поряд з людьми, що живуть з ВІЛ через показ щасливих і здорових дискордантних родин.

в) план реалізації проекту:
І етап — підготовка, узгодження з героями фільму усіх деталей та підписання необхідної документації щодо використання їхніх облич, імен тощо, відео-зйомка та інтерв’ю з людьми, що живуть з ВІЛ, їхніми родинами, експертами з даної проблематики, психологами, можливі відрядження в області для дослідження даної проблематики та спілкування з експертами в регіонах, пошук основних героїв фільму.
Термін здійснення: з лютого 2009 року по травень 2009 року.
Заходи: проведення персональних зустрічей з представниками Мережі ЛЖВ та ВІЛ-
сервісних організацій в Україні, відео-зйомка та інтерв’ю;
Очікуваний результат: підібрані основні герої стрічки, зібрання усієї необхідної відео-, аудіо-та візуальної інформації.
ІІ етап — монтаж та попередній показ стрічки особам, що брали у ній участь, та керівникам проекту.
Термін здійснення: травень – червень 2009 року.
Заходи: проведення зустрічей з людьми, що були задіяні та сприяли зйомкам фільму;

г) необхідні для реалізації проекту ресурси
§ планується авторська відео-зйомка героїв фільму та людей, що безпосередньо пов’язані із темою проекту, спеціалістів, психологів за письмової згоди кожного із зазначених учасників.
д) результати реалізації проекту
§ наслідком реалізації проекту є сприяння розв`язанню проблеми дискримінації за станом здоров’я людей, що живуть з ВІЛ в Україні та членів їхніх родин;
§ фільм буде доступний з червня 2009 року для усіх бажаючих його отримати, включно з тими, хто сприяв зйомкам.
§ Реалізація проекту спрямована на допомогу в діяльності Мережі ЛЖВ, Альянсу та усіх ВІЛ-сервісних організацій в Україні.
§ Фінальна версія проекту дублюватиметься англійською мовою, що сприятиме поширенню донесеної фільмом інформації ширшому колу глядачів.

Семінар №5

Стаття на тему "Інклюзивна освіта"

ІН’ЄКЦІЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ В ОСВІТУ

Ірина Примачик

Фото з галереї "Крок за кроком": http://ussf.kiev.ua/index.php?go=Gall&in=cat_gall&cid=4

У дитинстві хтось мріяв про кар'єру у високому мистецтві —живописі, музиці, театрі, а хтось бажав отримати докторський ступінь з фізики чи хімії і зробити масу наукових відкриттів. Утім, окрім таланту, дитині треба мати моральну підтримку та готовність суспільства прийняти її такою, якою вона є, з усіма її недоліками. Це стосується передусім дітей із психо-фізіологічними вадами (або, як їх ще називають - дітей„з особливими потребами”). Адже серед них також є таланти!

Він навчався у звичайній школі, тому що його матір мала близькі стосунки з директором. Він навчався в інституті, тому що швидко бігав і здобував винагороди для свого закладу. Він заробив мільйони, тому що йому пощастило. Він поховав кохану, тому що вона померла від СНІДу. „Гарний, смішний, добрий і, якщо не помиляюся, оскароносний фільм про життя людини з діагнозом „інтелектуальна недостатність”. Так описує сюжет популярної стрічки „Форест Гамп” один з користувачів Інтернет-порталу "Людей з обмеженими можливостями”. Утім, поява таких сайтів та гарячі дискусії батьків про шляхи здобуття освіти „особливими” дітьми радше свідчить про неготовність суспільства сприймати їх на одному рівні із собою: в одному офісі, в одній школі, в одному класі, за однією партою...

ОСВІТА ЯК ВИНАГОРОДА

Як би ми не ставилися до людей з „особливими потребами”, але факт лишається фактом: потрапити у звичайну школу такій дитині практично неможливо. Та й тим, хто вже намагався це зробити, часто або одразу відмовляють, або створюють такі умови, в яких звичайна дитина не винесла б ні дня. Глузування однокласників, насмішки за спиною, небажання допомогти із домашнім завданням, мовляв, „нема часу”, „довго доведеться пояснювати” – це все лише квіточки з того, із чим стикнулася десятирічна Олена Музич в одній із київських шкіл.
Коли я вперше побачила Оленку, то жодних вад не помітила. Дівчинка як дівчинка, хіба що, у свої десять вона дещо серйозніша і мислить глибше за своїх однолітків. Як і всі діти, вона любить фарбувати нігті, їсти морозиво і цукерки, але понад усе вона любить спілкування. „У нас кожен репетитор затримується понаднормово. Після заняття в Олени з’являється купа запитань, і викладач змушений лишатися на чай,” – жартує мама дівчинки Оксана.
У рік Оленці був поставлений діагноз – правобоковий геміпарез, що виявляється у кульганні на праву ногу та поганій роботі правої руки, тому Оленка пише лівою. Найбільше дівчинка любить говорити про успіхи у навчанні. „Мої улюблені предмети – англійська, німецька, інформатика... – Олена задумується - ...та й історію, і географію люблю, а ще грати на піаніно...”
Психологи також запевняють: "особливі" діти люблять вчитися та спілкуватися навіть більше за "звичайних". „Утопічно вважати, що здорові діти і діти з обмеженими можливостями можуть на одному рівні навчатися в одному класі, адже у них різняться методи сприйняття матеріалу, - говорить дитячий психолог Євгенія Смірнова. – Але патології, що не не перешкоджають загальному розумовому розвиткові – це також не перешкоди для навчання у звичайній школі. Будучи фізично обмеженими, вони не гають час на паління у туалетах, швидше прогресують, стаючи зразком наслідування для однолітків, через що із заздрощів ті починають кепкувати над їхніми фізичними вадами. Хоча, якщо однолітки є толерантнішими, наявність дітей із особливии потребами у класі може поліпшити їхнє власне навчання.”

ОСОБЛИВІ ДІТИ У ЗВИЧАЙНІЙ ШКОЛІ

Родина Музичів переїхала з Луцька до столиці два роки тому. „Знайомі казали, що в Києві у звичайні школи беруть дітей навіть з гіршими вадами, ніж у нас,” – згадує пані Оксана.
Справді, світова педагогіка пропонує кілька моделей навчання дітей з особливими потребами.
Скандинавсько-американська система передбачає, що такі діти вчаться у звичайних навчальних закладах за наявності спеціального класу з спеціальним обладнанням, тренованими педагогами і медиками. За таких умов дітям з особливими потребами складніше вчитися, але легше соціалізуватися серед однолітків.
Друга, пострадянська модель, яка поширена в Україні, пропонує створення спеціальних шкіл для дітей з особливими потребами, які складаються лише з таких дітей. За цих умов дітям легше вчитися, та складніше адаптуватися до дорослого життя серед інших, здорових однолітків.
Третя модель, європейська, або, як її ще називають - інклюзивна (з англ. „інк люд” – „включення”) є золотою серединою, що поєднує елементи перших двох. Вона передбачає „включення” до звичайних класів звичайних шкіл дітей з особливими потребами. Звісно, попередньо у школі мають бути асистенти, які б, у разі потреби, могли допомагати та супроводжувати „особливих” дітей. Така школа має бути обладнана пандусами, пристосованими туалетними кабінками, ліфтами, спеціальними підручниками (наприклад, зі шрифтом Брайля для сліпих) тощо. Як показує світова практика, у звичайних класах у двадцять п’ять школярів має бути не більше трьох учнів з особливими потребами. Лише за таких умов навчання для усіх дітей буде ефективним. „У спецшколах чи школах-інтернатах "особливі" діти позбавлені нормального спілкування, звичайного шкільного життя. Звідси - усі їхні комплекси, зневіра у власні сили. Спільне ж навчання пришвидшує як розумовий, так і психо-фізичний розвиток таких дітей. Інші ж учні поряд ними зазвичай більше цінують те, що мають від природи, вчаться бути більш толерантними та чуйними,” – говорить Євгенія Смірнова.
Саме про такі школи і чула родина Музичів. Проте, пані Оксана думала, що це можливо у кожній київській школі. Вона одразу звернулася до директора найближчої (щоб дитині було недалеко ходити) з проханням прийняти дочку до звичайного класу.„Після довгих вагань, вмовлянь та матеріальної допомоги школі директор погодилася. Зрештою, моя дочка має гарний слух, голос, розумові здібності, нормально пише лівою рукою,” – говорить пані Оксана. – Ми думали, у Києві вчителі більш адаптовані до таких дітей, і наша дочка зможе навчатися вже не вдома з репетиторами, а у колі своїх ровесників”.
Пані Оксана не помилилася: у Києві справді є така школа, де з 2006 року діти „з особливими потребами” навчаються у звичайних класах – це середня загальноосвітня школа №168. „На перший погляд, наша школа нічим не відрізняється від решти столичних загальноосвітніх закладів: звичайні класи, спортзал, їдальня, комп’ютери й інтерактивні дошки, „квіточки” й „зірочки” у зошитах першокласників та „дорослі” оцінки в щоденниках підлітків, невивчені уроки та додаткові заняття,” – розповідає про свій навчальний заклад директор Наталія Кравчук на сторінці електронної енциклопедії „Вікіпедія” (www.eduwiki.uran.net.ua/wiki). Втім різниця є, і суттєва. У цій школі є класи (їх поки що вісім, від підготовчого до п’ятого), де спільно навчаються діти з особливостями розвитку та їх здорові однолітки.
Ідея посадити разом за парти здорових та „особливих” школярів виникла після того, як дівчинка з діагнозом паралічу стала медалісткою. „Такі дітки сидять за однією партою зі здоровимии. Вони мають забути про свою інвалідність. Ніхто не каже, що цим учням легко висидіти урок – у кожного з них є проблеми зі здоров’ям. Таких учнів на сьогодні 30, із них 16 не можуть самостійно пересуватись. Хворий хребет не дозволяє таким дітям довго перебувати в одній позі, тому вчителі частіше, ніж у звичайних класах, змінюють форми роботи, проводять фізхвилинки і навіть дозволяють учням... повалятися на килимі, постеленому на підлозі,” – розповідає директор. І діти, і батьки задоволені. Успіхам „особливих” учнів дивуються самі вчителі таких закладів. Такі діти охоче освоюють інформатику (адже на клавіатурі набирати легше, ніж писати), спілкуються із друзями у Живому Журналі та по „асі” (ICQ). „Саша майже не розмовляв, коли прийшов до нас, а тепер охоче спілкується з усіма. Янчик з церебральним паралічем має чудові художні здібності, дуже талановита дитина,” – говорить директор школи-дитячого садочка "Паросток" Валентина Стрижеус, яка також пристосувала свій заклад до потреб „особливих” дітей. За словами Юлії Найди, виконавчого директора Всеукраїнського фонду "Крок за кроком", який поширює ідею інклюзивної освіти в Україні, перш за все, вчителі мають зрозуміти, що інвалідність – це не те, що ці діти якісь не такі, з якими важче, ніж з іншими, а те, що українські школи не пристосовані до їхніх особливих потреб: “Більшість українських шкіл не готові до інклюзивної освіти. Саме тому ми займаємося проведенням спеціальних тренінгів серед вчителів. Адже головне – це створити атмосферу, в якій до дітей з особливими потребами викладачі ставитимуться як до звичайних школярів. Таке ставлення, якщо воно поширене змалку, передається іншим одноліткам, які зазвичай наслідують поведінку дорослих."

ІНКЛЮЗИВНА РЕАБІЛІТАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА

Уже через півроку експеримент Музичів провалився. „Коли я вперше зайшла в клас, усі дивилися на мене, ніби я з іншої планети. З Наталею Олексіївною [особистим репетитором] я завжди гарно писала диктанти, а тут вчителі диктували зашвидко, доводилося пропускати кінцівки речень. Потім намагалася спитати в однокласників. Я сиділа сама за партою, і коли поверталася, вчителі казали, або я припиню списувати, або вони заберуть роботу,” – згадує Олена. Родина знову була поставлена перед тим самим вибором, що й у Луцьку: або віддати дитину до спеціалізованого закладу, де вона зможе спілкуватися у колі таких самих дітей, або знову залишити вдома, позбавивши спілкування та соціалізації у колі однолітків. Олена обрала другий варіант, оскільки повертатися до „шкільних друзів” не бажає. Зараз вона навчається за індивідуальним планом у себе вдома, щоб через кілька років успішно скласти незалежне тестування. „Батьки кажуть, в університеті вже не буде таких проблем, як у школі. Я думаю, з віком головне, щоб ти вмів і знав більше за інших,” – вважає дівчина, не бажаючи давати „нормальному” суспільству шанс іще раз поглузувати з її фізичних вад.
За статистикою Фонду "Відродження", в Україні більше половини дітей з обмеженими можливостями перебувають в окремих спеціалізованих школах, тоді як за кордоном більшість їхніх однолітків навчається у звичайних.
Свого часу філософ Карл Кеніг вважав інвалідність особливим даром для людини, що має спрямувати її до духовного вдосконалення, розвитку творчих здібностей. У своїй теорії науковець не врахував одного - неготовність нації сприяти вихованню розуміння і толерантності у власних дітях. Адже, якщо згадати, у кожного з нас хоч раз у житті були обмежені можливості – хтось застудив горло і не міг говорити, хтось захворів на отит і не дочував, хтось зламав ногу і не міг пересуватися, а хтось покалічив руку і не міг писати – але наші близькі при цьому не створювали бар'єри для нашого духовного і розумового зростання.

__________________________________________________________

НА ЗАМІТКУ:

Контакти київських шкіл, де практикують інклюзивну освіту:
ШДС «Паросток»: директор – Стрижеус Валентина Савеліївна, тел: 433-87-70
ШДС “Барвінок”: директор – Цапенко Єлізавета Федорівна, тел: 522- 23-37
Загальноосвітня школа № 168: директор - Кравчук Наталія Іванівна, тел: 412 10 41

Семінар №4

Презентація на тему "Питна вода"

Семінар №3

1-2. CВІТОВЕ Й УКРАЇНСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО

та

ОРГАНІЗАЦІЇ СТОСОВНО ГМО:

- Глосарій термінів ЄС (http://europa.dovidka.com.ua/g.html#_Toc90362102): Генетично модифіковані організми (Genetically modified organisms, GMOs) - „організми, генетичний матеріал (ДНК) яких змінювався не внаслідок відтворення та/або природної рекомбінації, а через додавання модифікованого гена чи гена іншого біологічного виду або різновиду організмів. Законодавство Спільноти щодо ГМО існує з 1998 року. У своїх діях у цій сфері ЄС прагне, дотримуючись правил єдиного ринку, захистити здоров’я людей і природне довкілля. Є закони про використання, поширення, збут ГМО та виявлення їх у продуктах. Крім того, ЄС ухвалив заходи з упровадження положень Картагенського протоколу з біобезпеки про транскордонне розповсюдження ГМО. Після п’ятирічного мораторію, Комісія знову дозволила ГМО в травні 2004 року. Перш, ніж потрапити на ринок ЄС, генетично модифікований продукт зазнає суворої перевірки. Здійснюється така перевірка в лабораторіях, що належать до європейської мережі Спільного дослідного центру Європейської Комісії. Крім того, законодавство ЄС чітко реґламентує принципи маркування продуктів з вмістом ГМО. У вересні 2004 року Комісія вперше дозволила продаж і вирощування генетично модифікованого насіння, зареєструвавши 17 нових різновидів кукурудзи в Каталозі ЄС з різноманіття видів сільськогосподарських рослин.”

- “ Будь-яка країна може відмовитися від небезпечної технології чи продукту” Всесвітня Декларація з новколишнього середовища і розвитку (1992, Ріо-де-Жанейро)

- згаданий вище принцип стосується розповсюдження ГМО – Картахенський протокол з біобезпеки до Конвенції ООН про біологічне різноманіття, 2002.

- У Бюро Міждержавного Комітету з Картагенського протоколу від країн Східної Європи включені, зокрема, Україна і Польща. Верховна Рада України ухвалила закон про приєднання до протоколу у вересні 2002 року. „Картагенський протокол про біобезпеку до Конвенції ООН про біологічне різноманіття є першим міжнародним документом який регулює відносини між країнами в сфері поводження з генетично -модифікованими організмами , при цьому констатуючи можливість відмови від використання ГМО при їх вірогідному негативному впливу на довкілля та здоров'я людини. Протокол розроблявся на протязі чотирьох років Спеціальною робочою групою міжнародних експертів, в тому числі і українських, і був затверджений на Першій екстраординарній Конференції сторін Конвенції про біорізноманіття (м. Монреаль, Канада) в січні 2002р. Для розробки механізмів його імплементації, був створений Міждержавний комітет по Картагенському протоколу про біобезпеку (МККП), а представник України ввійшов в склад Бюро МККП .Україна брала активну участь в розробці та затвердженні Протоколу і 12 вересня 2002 року Верховна Рада України прийняла Закон України про приєднання до Картагенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття.11 вересня 2003 року Протокол вступив в силу після того, як його ратифікували більш як 50 країн світу, а в лютому 2004р. в Куала-Лампур, (Малайзія) відбулась Перша конференція сторін Протоколу.”

(Розробка національної рамкової структури біобезпеки для України/Збірка доповідей і документів Регіонального семінару - Донецьк:Донецька філія ДЕІ Мінприроди України, 2004.// masters.donntu.edu.ua/2006/feht/sych/library/art11.htm)

Положення протоколу:

- оцінка та регулювання ризиків,
- умови обробки,
- транспорування ГМ-продукції,
- перевірка в лабораторіях, що належать до європейської мережі Спільного дослідного центру Європейської Комісії.
- пакування
- ідентифікації змінених організмів, - законодавство ЄС регламентує принципи маркування продуктів з вмістом ГМО: з вересня 2004 Комісія дозволила продаж і вирощування ГМ-насіння, зареєструвавши 17 нових сортів кукурудзи в Каталозі ЄС з різноманіття видів сільськогосподарських рослин.
- Регламентація застосування продуктів та препаратів, отриманих з цих організмів, - порядок залучення громадськості до ухвалення рішень щодо поводження ГМО.

- Для допомоги країнам, у яких втілюються положення Протоколу:

1. створення національних структур з біобезпеки
2. Програма з довкілля ООН та Глобальної Екологічної Фундації (ЮНЕП-ГЕФ) через проект “Розробка національних рамкових структур з біобезпеки”.
3. створення нормативно-правової бази щодо ГМО,
4. вироблення оцінок та ризиків
5. управління ризиками
6. інформування громадськості.
7. В Україні цей проект має бути реалізований Міністерством екології та природних ресурсів за допомогою Прогами Розвитку ООН протягом 18-ти місяців, починаючи з квітня 2003-го року. Вартість проекту - 235 тисяч доларів. Мають бути створені: Національний Координаційний Комітет з біобезпеки за участю Президента, Верховної Ради, Ради Національної Безпеки та оборони, науково-дослідних інститутів.

- З 1997 року 5 країн ЄС ( Австрія, Люксембург, Франція, Греція, Німеччина) забороняли на своїх територіях певні види ГМО з міркувань безпеки здоров’я населення цих країн. Ось неповний перелік ГМ-рослин, заборонених у країнах ЄС:
1. Франція:
- рапс Topas 19/2(Байєр) та рапс MS1xRf1 (Байєр) – з 1998 р. через: „витік” небажаних генів, відповідне поширення рослин, стійких до гербіцидів

2. Німеччина: - кукурудза Bt176 (Сінжента) – з 2000 р. через: вплив на інші („нецільові”) види, можлива стійкість до антибіотиків у людини та тварин, можлива стійкість комах до Bt

3. Греція: - рапс Topas 19/2(Байєр) – з 1998 р. через „витік” небажаних генів та їх вплив на сусідні рослини

4. Люксембург: - кукурудза Bt176 (Синжента – з 1997 р. через можливу стійкість до антибіотиків у людини та тварин,

5. Австрія: - кукурудза Bt176 (Синжента) – з 1997 р. через: вплив на інші („нецільові”) види, можлива стійкість до антибіотиків у людини та тварин, - кукурудза MON810 (Монсанто) – з 1999 р. через: вплив на інші („нецільові”) види - кукурудза T25 (Байєр) - 2000 р. через: необхідність захисту екологічно вразливих територій, відсутність плану моніторингу, пов'язаного з безпечністю використання даного гербіциду

УКРАЇНСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО:

- Закон ВРУ „Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та практичному використанні генетично модифікованих організмів” (2007, „за” 312 депутатів із 430 присутніх) - законопроект входить до пакету законів, необхідних для вступу України до СОТ.

- Закон України "Про захист прав споживачів" (2005)

- Закон України "Про дитяче харчування" (2006)

- ПОСТАНОВА Кабміну (від 1 серпня 2007 р {Постанову скасовано на підставі Постанови КМ N 1330 ( 1330-2007-п ) від 21.11.2007 }) про „Питання обігу харчових продуктів, що містять генетично модифіковані організми та/або мікроорганізми” постановляла:

1. Ввезення та реалізація харчових продуктів, що містять генетично модифіковані організми та/або мікроорганізми в кількості більш як 0,9 відсотка, здійснюються за наявності відповідного маркування із зазначенням якісного складу таких продуктів.
2. Забороняються ввезення, виробництво та реалізація харчових продуктів, призначених для дитячого харчування, що містять генетично модифіковані організми та/або мікроорганізми.

- ПОСТАНОВА Кабміну (від 21 листопада 2007 р) про „Питання маркування сільськогосподарських товарів, вироблених із застосуванням генетично модифікованих організмів” { Додатково див. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва N 1/1 ( v01_1805-08 ) від 11.02.2008 } постановляє:

1. Скасувати постанову Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2007 р. N 985 ( 985-2007-п ) "Питання обігу харчових продуктів, що містять генетично модифіковані організми та/або мікроорганізми" (Офіційний вісник України, 2007 р., N 57, ст. 2286).

2. Державному комітетові з питань технічного регулювання та споживчої політики, Міністерству охорони здоров'я, Міністерству аграрної політики, Міністерству освіти і науки та Міністерству охорони навколишнього природного середовища підготувати у межах своїх повноважень та подати до 25 грудня 2007 р. Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо розроблення проектів актів законодавства з питань врегулювання процедури маркування сільськогосподарських товарів, вироблених із застосуванням генетично модифікованих організмів, що включають сучасні методи і принципи оцінки ризиків, визначені у відповідних угодах Світової організації торгівлі, документах Комісії з Кодексу Аліментаріус, а також у Міжнародній конвенції про захист рослин ( 995_805 ), з урахуванням громадської думки та міжнародної практики.

- Постанова Кабінету Міністрів „Про порядок державної реєстрації продуктів, що містять генетично модифіковані організми” (18 лютого 2009, чинність - з 1 червня 2009 року): на територію України заборонено ввозити продукти, лікарські препарати й косметичні засоби, в яких вміст ГМО понад 0,9%.

3. СТАТТЯ ПРО ГМО

http://www.bagnet.org/doc/images/news/1835/GMOstop_main.jpg

МУТАНТИ НА СНІДАНОК

Ірина Примачик

Величезні червоні яблука, що можуть тижнями лежати на сонці і не гнити;тверді, неначе воскові, помідори, що американською посмішкою сяють з прилавків супермаркетів... Те, що здавалося нашим прабабусям казкою, стало реальністю завдяки новітнім розробкам у галузі генної інженерії. Проте, омріяне поколіннями „благо” під назвою „ГМО” дуже часто викликає в українців лише недовіру.

Писати про шкоду від генно-модифікованих продуктів модно: сьогодні в Інтернеті читаємо сенсаційний матеріал про те, що у Васі Пупкіна від гена окуня в куплених помідорах виросла луска, а вже завтра у Дусі Форточкіної, що споживала забагато продуктів, що містять ген картоплі, народився „син-картоплина”, такий-собі колобок. До того ж, спокусливі розміри „не-наших” продуктів та постійні розмови про невідоме ГМО-НЛО спонукають скептичного українця купувати овочі не у супермаркеті, а у бабусі на ринку. Мовляв, там вони „натуральніші”.

Насправді ж, популярність таких міфів свідчить радше про низьку освіченість українців щодо наукових досліджень в галузі генної інженерії та елементарне незнання шкільної біології. Адже саме слово „ГМО” у нас вже викликає панічний страх. „Серед біотехнологів з цього приводу побутує анекдот: "Люди думають, що транс-генні продукти шкідливі тим, що в них є гени, тоді як у звичайних продуктах жодних генів немає,” – розповідає кандидат біологічних наук В.Лєбєдєв журналу „Наука і жизнь”.

Натомість в Америці та Європі вже багато років споживають генно-модифіковані продукти незалежно від сезонності, вважаючи їхній розмір, швидкий ріст та нестійкість до гниття прогресивними здобутками науковців. Свідченням їх популярності є те, що, за даними Міжнародного інституту досліджень продовольчої політики (Іnternatіonal Food Polіcy Research Іnstіtute), у більшості регіонів світу скорочують закупівлі звичайних продуктів, водночас споживання продукції з ГМО постійно зростає. Приміром , за останні роки Японія та Південна Корея купили на 0,2% менше звичайної кукурудзи та на 1,7% збільшили купівлю генетично зміненої, у 2004 році США виробляла 63% світових обсягів ГМ-рослин, Аргентина - 21%, Канада - 6%, ПАР - 1%.

Зародки біологічної зброї ?

Дискусія про ГМО не вщухає з 1998 року. Саме тоді було прийнято Картахенський протокол з біобезпеки, який Україна підписала у 2002 році і який містить положення застосування продуктів, отриманих із генетично-змінених організмів. Однак, якщо раніше ця тема обговорювалася лише у наукових колах, то за словами віце-президента Української академії аграрних наук, академіка Анатолія Головка, „наразі представники науки пробують донести через ЗМІ думки вчених до суспільства.”

Перша ГМ-рослина була винайдена у 1983 році в Інституті рослинництва в Кельні, а вже через дев’ять років у Китаї почали вирощувати транс-генний тютюн, який не псували комахи-шкідники. У 1994 році був офіційно дозволений до продажу ГМ-помідор, що не псувався при транспортуванні. Наразі саме помідор належить до улюблених „піддослідних” біо-інженерів, оскільки рослини родини пасльонових, зокрема помідор, найлегше модифікуються. Так, уже створений помідор, у ДНК якого вбудований ген арктичної камбали, що дозволяє рослині легко переносити холод, також ведуться дослідження із вирощення овочів кубічної форми, які можна буде легко пакувати у будь-які ящики.

Таким чином, бачимо, що вбудовування генів однієї рослини в ДНК іншої з самого початку було винайдене вченими не як біологічна зброя проти всього людства, а всього-на-всього для додавання певної корисної властивості, яку мав один продукт і не мав інший.Наприклад, ген білку морозовитривалості з арктичної камбали був введений для підвищення холодостійкості рослин до заморозків; бактеріальний ген Bt-токсину - до шкідників; рослинний ген солодкого білка thaumatіnіі - до шкідливих мікроорганізмів та модифікації смаку.

У статті професора В. Лєбєдєва для науково-просвітницького журналу „Скепсис” наведено три основні цілі генної-інженерії, завдяки яким вчені переносять гени з однієї рослини в іншу. Перша – це ознаки, цікаві виробникам: стійкість до різних факторів навколишнього середовища - гербіцидів, хвороб, шкідників, посухи, засолення, поліпшення мінерального складу, підвищення невимогливості рослин до грунту. Друга група цілей становить інтерес безпосередньо для споживачів: це модифікація смаку й аромату фруктів та овочів, збільшення тривалості їхнього зберігання, зміна кольору, поліпшення поживної цінності рослин. До третьої групи цілей науковців належать так звані „рослини-біофабрики”, що здатні синтезувати вакцини, ферменти, біополімери та інші корисні речовини.

Серед „наслідків” зміни генної структури рослини В. Лєбєдєв зазначає(scepsis.ru/library/id_474.html):
- „Підвищення продуктивності сільськогосподарських культур. Наприклад, урожайність транс-генної сої в Аргентині на 10% вище, ніж звичайної.

- Збереження біо-різноманіття. Застосування генетично модифікованих рослин дозволяє збільшити виробництво сільськогосподарської продукції, не розширюючи площі агрпрних земель. Це дуже важливо для збереження біосфери, оскільки в країнах, що розвиваються, щорічно вирубується 13 млн. гектарів лісів під сільськогосподарське і промислове використання.

- Зменшення збитку навколишньому середовищу від використання отруто-хімікатів. Наприклад, в 2001 році застосування пестицидів скоротилося на 20,7 тисячі тонн у США та на 78 тисяч тонн у Китаї.

- Економічна прибутковість. В 2001 році економічний ефект від вирощування ГМ- рослин у США склав 1,5 млрд. доларів, а в Китаї - 750 млн. доларів, оскільки вирощування транс-генних рослин значно знижує затрати робочої сили, заощаджує енергоресурси” і, внаслідок цього ціни на продукти з ГМО на ринку мають нижчу собівартість і є більш доступними для споживача.

У світі створено понад 900 ГМ-рослин 50 видів, понад 100 з яких допущені до промислового виробництва. До найпоширеніших належать соя, кукурудза, рапс, бавовник, буряк, картопля. За даними Міністерства сільського господарства США (US Department of Agrіculture) у врожаї 1999 року до ГМ-продукції належало 57% всієї зібраної сої, 38% кукурудзи, 65% бавовни, 4% картоплі.

Натомість, головний аргумент противників ГМО – це можливі мутації людського організму. Слабким місцем подібних „мутаційних” теорій є передусім незнання людей міжнародного та національного законодавств, які регулюють використання ГМО, його наявність у продуктах та цілковито забороняють додавати до овочів та фруктів гени живих організмів. Більше того, через елементарне незнання шкільного курсу з біології люди, нажахані ГМО, забувають про те, що шлункові ферменти перетравлюють їжу, подрібнюючи її на білки, жири та вуглеводи, а тому жоден ген не може непомітно „вбудуватися” в клітини організму і не залишитися неперетравленим. Згідно з деяким дослідженнями вживання продуктів з ГМО може також призвести до появи стійкості мікрофлори людини до антибіотиків та порушення обміну речовин. Але оскільки шкідливість вживання ГМО досі не доведена, тому усі ці та інші реакції організму можуть бути спричинені наявністю у продукті певних домішок, які їх викликають, тому тут вже слід говорити про маркування як ГМО, так й інших речовин на упаковках, що визначає міжнародне та національне законодавство. Маючи перелік інгредієнтів, споживач може самостійно вибирати, що саме йому підходить, а що ні.

Як закон говорить

Відносини між країнами у галузі генетично модифікованих продуктів регулюються Картагенським протоколом про біобезпеку до Конвенції ООН про біологічне різноманіття 1998 року, який Україна ухвалила у вересні 2002 року. З цього часу кожна країна має свій власний перелік ГМО, які можна використовувати і вирощувати всередині країни: у країнах ЄС офіційно вирощують 24 ГМ-рослини, у США їх114. Проте, перш, ніж потрапити на ринок ЄС, ГМ-продукти проходять жорстку перевірку в спеціальних лабораторіях, що належать до європейської мережі Спільного дослідного центру Європейської Комісії. Законодавство ЄС також чітко регламентує принципи маркірування продуктів із ГМО: всі товари, що містять понад 0,9 % ГМО мають бути марковані. Окрім того, з 2003 року маркіруються всі харчові інгредієнти, зроблені із ГМ-культур, навіть ті, які фактично не містять ДНК: крохмаль, лецитин, осолоджувачі тощо. 24 червня 2005 року на Раді Європи в Люксембурзі міністри екології країн-членів ЄС проголосували за надання урядам країна права самостійно дозволяти або забороняти окремі види ГМО. Звісно ж, просували цю ідею головні виробники ГМ-культур – США (54,6 млн. га з ГМ-рослинами) , та Аргентина (18 млн. га).

Українська законодавча база не встигає за розвитком сучасних технологій. Лише нещодавно, а саме 18 лютого 2009, Кабінет Міністрів ухвалив постанову, за якою з 1 червня поточного року в Україну заборонено ввозити продукти, в яких вміст ГМО перевищує 0,9%. Проте, на думку начальника лабораторії молекулярно-генетичних досліджень "Укрметртестстандарту" Володимира Семеновича, цю постанову треба було прийняти у 2008, як цього вимагає Закон України "Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично-модифікованих організмів". До того ж, окрім цієї постанови в Україні не існує жодного чинного документу про маркування продуктів з ГМО, що може стати гарною нагодою для маніпуляції національних виробників. Це означає, що усі продукти, вироблені в Україні можуть бути потенційно небезпечними, якщо виготовлятимуться з порушенням інструкції з виробництва. Таким чином, українське законодавство працює не на споживача, а на виробника: і не дозволяє, і не забороняє вирощування та продаж продукції з ГМО національним виробникам, закриваючи двері для імпортної продукції з понад 0,9% ГМО.

Монстри у ліках

Досягши успіхів у „продуктовій” сфері, генна інженерія сподівається на не менш вражаючі результати від використання ГМО при створенні нових ліків. Наразі ми успішно викорисовуємо винайдені науковцями вакцину проти вірусного гепатиту В, інсулін, інтерферон тощо. Вирощення ж одного лише нового виду ГМО коштує від 50 до 300 млн. доларів і триває від 6 до 12 років постійних досліджень. Звісно, в Україні немає мови про такі витрати, тоді як у США на фермерських плантаціях уже вирощуються цілі новітні „біофабрики”. Зокрема, американські вчені досліджують так звані „рослини-біореактори” для виробництва різних промислових продуктів, проводять досліди з використанням транс-генних тварин як джерела органів і тканин для трансплантології. Як би це дивно не звучало, але вже зараз вчені говорять про те, що у майбутньому саме ГМ-рослини стануть джерелом нових видів палива і навіть зможуть замінити нафту, запаси якої постійно скорочуються.

Семінар №2

1. НОВИНА
(Джерела: журнал Nature Medicine: http://www.nature.com/nm/index.html та BBC Health: HIV gene therapy trial promising http://news.bbc.co.uk/2/hi/health/7883023.stm від 16.02.2009)

_____________________

Ліки проти СНІДу - існують

Відмовитися від щоденного вживання антиретровірусної терапії при лікуванні ВІЛ/СНІДу дозволяють сучасні дослідження в області генної інженерії.

Вчені з Каліфорнійського університету (Лос-Анджелес, США) розробили методику лікування, за якою пацієнтам вводять власні модифіковані стовбурові клітини крові, що містять речовину ОZ1, яка заважає розмноженню вірусу в організмі людини, руйнуючи два необхідні для процесу білки. Результати експерименту, опубліковані в журналі „Nature Medicine”, показують, що після операції розмноження вірусу можна контролювати аж допоки воно не припиниться зовсім. „Зміна генів у стовбурових клітинах крові знижує кількість реплікацій вірусу навіть після припинення вживання препаратів для боротьби з ВІЛ,” – повідомив керівник дослідження професор Рональд Мітсуясу (Ronald Mitsuyasu). Винахід вже випробували 74 пацієнти, за якими ведеться постійний нагляд. Проте, для перевірки безпечності нового методу, необхідно провести ще багато дослідів. „Це дуже складний шлях, і вчені перебувають лише на його початку, тому до виходу нової методики на ринок іще дуже далеко,” наголосив представник благодійної організації „Terrence Higgins Trust” Джо Робінзон.

Список хвороб, які лікують за використання стовбурових клітин, щодня поповнюється. Через їхню здатність розмножуватися й утворювати будь-яку з 350 тканин в організмі, регенеративна медицина досягла успіхів у лікуванні складних хвороб, пов’язаних з ушкодженням спинного мозку. Проте, їхньому широкому застосуванню заважають етичні питання, зокрема щодо використання ембріону людини для видобутку клітин.

За даними Міжнародного Альянсу ВІЛ/СНІД в Україні за минулий рік зареєстровано 15 342 нових випадків ВІЛ-інфекцій, тобто іще понад 45% українців, з яких 7 003 хворі на СНІД. Наразі найбільш ефективними засобіами боротьби зі СНІДом є антиретровірусна терапія і традиційна китайська медицина, що включає голковколювання, точковий масаж, арома- та фітотерапію.

-------------------------------------------

2. НЕВДАЛА СТАТИСТИКА:

Застаріла статистика -
Напр.: сайт УНТП „Всяка нечість преться в Україну”: http://untp.org.ua/index.php?id=631- щодо кількості людей зі статусом біженця в Україні.
„але вийшла лажа: під загрозливою назвою вміщено, фактично, інформацію, що по всіх роках незалежності (до 2005 р.) біженці складають зараз дрібні долі одного відсотка від загальної кількості населення України.”
Детальніше: див. блог http://gas-ton.livejournal.com/tag/stupidity та http://gas-ton.livejournal.com/327837.html#cutid2)

Без посилання на джерело -
Напр.: http://gazeta.ua/index.php?id=172318: „Щороку до Києва приїжджають понад 200 тис. іноземців. В основному — азербайджанці, узбеки, в’єтнамці, китайці, африканці. За останні 5 років правоохоронці поставили на облік понад 1200 громадян інших країн, які перебували у столиці без дозволу.”

Вигадана статистика на одному сайті, а потім – неперевірена на інших -

Напр.:http://observer.sd.org.ua/news.php?id=12141

„через п'ять років кількість нелегальних іммігрантів в Україні перевищить показник її власного населення, якщо Україна не вживатиме заходів”

Підтверджено хибність:

Максимом Буткевичем („Як уникати мови ворожнечі”, Київ – 2008. – С. 30)

+

з сайту http://gas-ton.livejournal.com/tag/stupidity:

„Відбувається у м.Києві прес-конференція, присвячена міграції...Тож іду, слухаю, питаю, і т.п... По якомусь часові дізнаюся, що в той самий день, надвечір, на такому собі напівжовтенькому сайті з'являється повідомлення, що представниця однієї з цих організацій "на сьогоднішній прес-конференції" заявила, що за 5 років кількість біженців в Україні вп'ятеро перевищить кількість "її власного населення", якщо не буде вжито заходів. Ім'я і посаду співробітниці вказано вірно (!). Інфа, як це у нас в мережі заведено, спокійно передруковується іншими сайтами.Особливості ситуації:1) Інформації такої не було і бути не могло, бо маячня єсть. Врешті-решт, і йа там бил, і єсмь свідок тому.2) Людини, яка тіпа озвучила цю хрєнь, на пресусі не було.3) Людина, яка тіпа (див. п.2), не бере участь у пресухах і под. протягом багатьох місяців.4) Видання посилається на власного кореспондента.”

--------------------------------------------------------

3. АНАЛІЗ ІНТЕРВ'Ю
з Іриною Сазоновою: лікарем з 30-річним досвідом, науковцем, авторкою книг «ВИЧ-СПИД»: виртуальный вирус или провокация века», «СПИД: приговор отменяется», авторкою перекладів книг: Dr. Peter H. Duesberg «Inventing the AIDS virus», Dr. Peter H. Duesberg «Infectious AIDS: Have We Been Misled?».

(Джерело: „СПИД – мистификация мирового масштаба?”на http://www.pravda.ru/print/health/prophylaxis/prof/88446-aids-0)

Сенсаційна назва інтерв’ю одразу привертає увагу читача. Особисто мені здавалося (бо так часто виходить у нашій журналістиці), що під шокуючим заголовком має бути дуже мало підтвердження того, про що у ньому ідеться. Але це інтерв’ю мене дуже здивувало своєю...ПРОФЕСІЙНІСТЮ, що так рідко можна зустріти в українських чи російських виданнях.

З самого початку журналістка детально „представляє” особу, у якої бере інтерв’ю, щоб читач зрозумів, чому саме цей науковець компетентний у даній темі. Також журналістка демонструє своє знання про науковця і пояснює, чим саме Ірина Сазонова може бути цікава читачам: „Сазонова имеет огромный материал по данной проблеме, в том числе научную информацию, опровергающую теорию «чумы ХХ века», которую предоставил ей венгерский ученый Антал Макк (Antal Makk)”. Перше питання підтверджує обізнаність журналістки у темі, оскільки перед власне питанням вона дає бекграунд проблеми, про яку збирається говорити з пані Іриною, а також показує обізнаність щодо діяльності самого науковця, одразу преходить до сенсаційної книги дослідниці, яка „переворачивает все представления о СПИДе”. Власне, ця книга є приводом до проведення такого інтерв’ю.

Потім журналістка безпосередньо переходить до запитань, пов’язнаних з професійними досягненнями Ірини Сазонової в області подолання „містифікації”СНІДу, оскільки її заяви щодо існуючої хвороби є насправді сенсаційними. Досиль логічно, що далі ідуть запитання про розуміння науковцем самої проблеми і теми СНІДу взагалі, щоб читач більш конкретно і детально зміг поглянути на точку зору даного науковця: „СПИД – синдром приобретенного иммунодефицита человека – есть. Он был, есть и будет. Но он не вызывается вирусом. Соответственно, заразиться им – в привычном понимании слова «заразиться» – невозможно. Но его, если хотите, можно «нажить»... Я же хочу, чтобы люди поняли одно. СПИД не является инфекционной болезнью и не вызывается никаким вирусом. До сих пор нет научных доказательств наличия вируса иммунодефицита человека, вызывающего СПИД. Процитирую всемирного авторитета Кэри Муллиса, биохимика, нобелевского лауреата: «Если имеется доказательство, что ВИЧ вызывает СПИД, то должны иметься научные документы, которые все вместе или по отдельности демонстрировали бы этот факт с высокой вероятностью. Не имеется никакого такого документа»” тощо. Потім журналістка намагається діалогізувати з науковцем щодо її попереднього твердження: „извините за наивность, но люди-то умирают с диагнозом ВИЧ-инфекция…, а також розпитує про те, чому саме певні категорії населення страждають від хвороби, яку науковець вважає „не вірусом”, а також, чому медики „змушують” зокрема вагітних проходити тест на ВІЛ. У відповідях на ці питання читач дізнається багато чого цікавого у новій сенсаційній теорії про ВІЛ/СНІД, науковець наводить докази і приклади, свої аргументації, цікаві подробиці, з якими їй довелося стикатися у визначенні діагнозів.

Проте, журналістика від імені читачів намагається подати статистику реєстрації захворювання за офіційними джерелами, що свідчить про обізнаність та намагання діалогізувати з науковцем, що підтримує іншу точку зору, яка є не настільки популярною у суспільстві та навіть у самому науковому середовищі. З іншого боку, саме через спростування таких „офіційно підтверджених” даних, науковець має шанс довести свою теорію до громадськості, а журналіст йому у цьому сприяє, ставлячи такі запитання. Після запитань на обґрунтування сенсаційної теорії ідуть запитання „від народу”, тобто такі, що безпосередньо стосуються людей і є для них важливими: „можно ли влить в себя так называемую ВИЧ-положительную кровь и не беспокоиться?”тощо, відповідь на які з дає змогу читачу дізнатися досі невідомі наукові подробиці.
Насамкінець замість банального питання про „плани на майбутнє” журналістка наводить „ряд авторитетных высказываний по теме ВИЧ-СПИД в переводе Ирины Михайловны Сазоновой” та досить цікаву довідку про фактори, що викликають „ошибочные положительные результаты теста на ВИЧ-антитела» із посиланням на джерело – „по данным журнала «Континуум»”.
Це все вказує на професійність підходу журналістки до досліджуваної теми, обізнаність як у проблемі, так і у діяльності обраного для розмови науковця. Інтерв’ю цікаве, містить обґрунтування багатьом незнаної теорії, запитання часто мають бекграунд і носять корисну для читача інформацію про проблему з „альтернативної” точки зору, представником якої є обраний науковець.